Павло штепа московство його походження, зміст, форми й історична тяглість - страница 25


В 1957 р. в УРСР було 34893 школи, з них 599 – середніх технічних і 138 вузів. Року 1962 в УРСР виходило два журнали для вчителів українських шкіл: „Українська мова в школі“ 25980 примірників та „Література в школі“ накладом 22930 примірників. Учителів загальноосвітних шкіл було в УРСР 357300, отже, один примірник припадав на 10 учителів. 1963 року обидва журнали з’єднали в один „Українська мова і література в школі“ накладом 39320 примірників. За півроку наклад зменшили до 24100423. Журналу „Мовознавство“ вийшло за 30 років лише 18 чисел (по 120–150 сторінок), а 1963 року його закрили. Московщина пильнує, щоб не існувало українських наукових та технічних журналів. В УРСР (у Києві) виходило 29 наукових і технічних журналів, з них 16 – мовою московською, 13 – українською.

В УРСР є понад 6 тисяч середніх шкіл. Єдиний в УРСР „Украинский математический журнал“ видається московською мовою накладом лише 1005 примірників. Один примірник на шість шкіл. Московщина боїться мазепинства навіть у шахах: єдиний україномовний журнал „Шахіст“ (навіть без прикметника „український“) Московщина закрила ще 1939 року, хоча в Україні є понад 795 тисяч шахістів.

Інститут Історії АН УРСР виготовив 1960 р. кілька бібліографій історичних праць про Україну. Московщина не дозволила надрукувати жодної. Так само не дозволила видати і „Бібліографію історії УРСР“. Інститут уклав 1960 року томи „Бібліографії історичної бібліографії“. Видав перший, а подальше Московщина припинила424.

Університети в УРСР видають у Харкові: „Ученые Записки Харьковского университета“, „Труды Харьковского политехнического института“, „Труды Харьковского педагогического института“, „Труды Харьковского инженерно-строительного института“, „Записки Харьковского сельскохозяйственного института“, „Сборник научных работ кафедры строительной механики“, „Работы факультета инженеров землеустройства“, „Труды физического отделения физико-математического факультета“, „Труды объединенного семинара по гидротехническому и водохозяйственному строительству“ – жодного українською мовою. Навіть в Ужгороді видають: „Доклады и сообщения Ужгородского университета“. Те саме й в інших українських університетах.

В Україні надруковано 1961 року книжок: українською мовою 3850 назв (46 %), московською – 4416 (53 %)425. Московська влада в Україні хвалиться, що творів Т. Шевченка видано понад 6 млн. примірників, І. Франка – 8 млн., лише замовчується, якими є ті видання. „Кобзаря“ немає жодного ПОВНОГО. Повне зібрання творів Т. Шевченка в 10 томах видано 1939 р. накладом 10 тисяч примірників. З них перших два томи Московщина „вилучила з обігу“, і їх перевидано аж 1951 року вже „виправленими“ московською цензурою. У „Кобзарі“ видання 1950 р. не надрукували 18 творів (7 % усього „Кобзаря“), зокрема, „Якби ти, Богдане“, „Розрита могила“, „Великий льох“, „Чигирине“, „Стоїть в селі Суботові“, „Іржавець“, „Давидові псалми“, „Заступила чорна хмара“, вважаючи їх за протимосковські. Нагадаємо, що московська цензура не дозволила 1910 року надрукувати лише 6 творів та викреслювала лише окремі рядки, а не цілі вірші.

Боїться Московщина й іншомовних перекладів „Кобзаря“. До 1933 року існували німецький та польський переклади. Московщина знищила їх і досі не дозволила перекласти іноземними мовами, крім московської. До речі, українські емігранти у вільному світі теж і досі не подбали про переклад всього „Кобзаря“ іноземними мовами. Є переклад лише вибраних творів.

У 20-томному „повному“ зібранні творів І. Франка немає жодного його протимосковського вірша („Не пора“, „Росіє“ і т. п.), і жодної статті („До історії соціалістичного руху“, „Поза межами можливого“, „Що таке поступ“ і т. п.).

Року 1955 надруковано книжок: в РРФСР – 86,3 % усіх в СРСР, а в УРСР – лише 5,2 %. Московською мовою видано навіть такі, як „История и археология древнего Киева“, „Зодчество Украины“, „Археологические исследования древнего Киева“, „ Памятники архитектуры Украины“ тощо.

За 1932–1955 рр. видання книжок в РРФСР збільшили на 82,8 %, а в УРСР зменшили на 9,8 %. Року 1963 видано в УРСР книжок українською мовою на 13,3 % меньше, ніж у 1962 р. (з 3,824 до 3,321). Але московською мовою видали в УРСР на 15 % більше (4 тисячі).

Московщина зменшила 1962 р. кількість україномовних журналів з 184 до 159. Кількість україномовних газет зменшилась з 807 до 520, як і їхній наклад з 1109 тисяч до 1104 тисяч. Наклад московськомовних газет в Україні збільшився на 29982 тисячі426.

На кожні 100 тисяч населення випускали книжок у 1960 році: Швеція – 82 назви, Австрія – 59, Німеччина – 52, СРСР – 28, Україна – 10.

Московщина пильнує, аби не існувало українських перекладачів з чужих мов. Українські переклади європейських письменників – переважно переклади з московського перекладу. Переклади 1960 року на 87 мов народів СРСР: з московської 5329 назв, а з української – 214 назви (з них 158 на московську)427. Український переклад навіть „Краткого курса истории ВКП(б)“ не видавали аж до 1938 року.

Ми вже згадували, що ніхто в СРСР не має права видавати шкільні підручники без дозволу Академії педагогічних наук у Москві. У середніх школах УРСР переважна більшість підручників – переклади з московських, у вузах їх не треба й перекладати, бо ж мова викладання – московська. Навіть залякані українці не витримують і пишуть: „Своїх малят ми вже з першого ж класу вчимо рідної мови на матеріялі ... перекладів. Перекладні твори займають найбільшу частину наших читанок. Наприклад, там українських народних казок дві, українських народних пісень – одна, творів української літератури – 15, перекладів з московської мови – 52. За 4 роки учні початкових класів читають приблизно 250 перекладів з московської мови і 60 українських казок, творів українських класиків. А в старших класах вчать дітей московських кальок, неоковирної мови, канцеляризмів тощо. Граматична неписьменність – на кожній сторінці учнівських творів. Не дивно, бо читанки рясніють мовними помилками, неохайностями стилю, жахливо спартаченою українською мовою. Такі читанки викликають у малят відразу і нехіть до української мови“428. „Дитвидав“ видав 1960 р. 262 дитячі книжки, а серед них перекладів з мови московської – 177429. Певна річ, в усіх московських книжках, перекладених українською (якомога змосковщеною), вихваляється все московське і паплюжиться все українське. Не видавати цілковито підручників українською – несила. Тож друкують (в Україні) московські 100-тисячним накладом, а їхні українські переклади – 5-тисячним. Видають в Україні і переклади московською мовою українських письменників 100-тисячними накладами, а їх же українською мовою – 5-тисячним, як, скажімо, твори М. Коцюбинського430. Крім виданих в Україні московських підручників, ще привозять їх з Московщини щороку 12 мільйонів примірників431. Року 1966 видано в УРСР загальноосвітніх підручників 34,1 мільйона (московських і українських), а з Московщини привезено москвомовних 15,5 мільйона примірників432. Міністерство освіти УРСР розсилає школам списки книжок, що їх мусять прочитати школярі. Твори україномовних письменників міністерство наказує читати в московському перекладі433.

Шкіл в УРСР 1962 року було 40600, у них 7300 тисяч учнів. У середніх загальних школах навчалося 3,5 мільйона, у фахових – 455 тисяч, у вузах – 526 тисяч434. Обов’язкової для україномовних середніх шкіл „Історії української літературної мови“ видали 10 тисяч примірників – одну на чотири школи. Київська школа № 20 має 16 тисяч книжок у своїй бібліотеці. З них українською лише 480. У школі № 116 є 6136 книжок, з них українською мовою – 197435. У школі № 178 є 323 книжки, з них україномовних – 14. У школі № 118 – жодної україномовної. Школа № 47 має лише одну книжку В. Сосюри, та й та в перекладі московською мовою436. Це в столиці.

Жодна людина, жодна установа в СРСР не має права сама видати жодної книжки, навіть дозволеної цензурою. Керівництво всім книговиданням зосереджено в Москві, вона визначає що, скільки, де видавати437. Зрозуміло, чому Харківський університет не видав 1965 року жодного підручника українською мовою, а Київський педагогічний інститут видав 205 московською і 31 українською. З усіх підручників для технікумів СРСР видано: у РРФСР 94,5 %, а в УРСР – 2,9 %, та й ті московською мовою438.

В УРСР є 5500 шкіл з московською мовою навчання. В середніх школах з українською мовою навчання на цю мову й літературу виділено 2046 годин, а на московську – 1365439. Московська мова є обов’язковою в УСІХ школах України, а українська не обов’язкова в жодній москвомовній. Та й в україномовних учителі-москвини викладають своєю мовою, бо не знають і не хочуть вчити української.

З 19 дитячих журналів в Україні лише три україномовні. Та й з них два („Барвінок“ і „Піонерія“) дублюються московською.

Як московщаться українські міста, видно з таких цифр. З усіх учнів до москвомовних шкіл ходило в: Донецьку – 99 %, Харкові – 95 %, Луганську – 93 %, Одесі – 92 %, Дніпропетровську – 82 %, Запоріжжі – 73 %, Києві – 73 %, Вінниці – 67 %, Житомирі – 61 %, Станіславові – 60 %, Сумах – 58 %, Хмельницькому – 57 %. У Чернівцях 36 москвомовних і 4 україномовних школи. У Коломиї є дві середні школи і обидві москвомовні. У Львові україномовних шкіл – 56, а москвомовних 29440.

За московською статистикою українці становили в 1960 році 76,8 % населення УРСР, а москвини 16,9 %. Але у вузах УРСР студентів-українців було 62,5 %, а москвинів – 30 %441, тобто кожні 10 тисяч москвинів в Україні мали у вузах 177 дітей, а кожні 10 тисяч українців – лише 81442. Року 1960 серед науковців УРСР українці становили лише 48,3 %. З усіх науковців-українців працювали в Україні лише 63,6 %443.

Наукові звання затверджує імперське міністерство освіти. Всі москвини СРСР змушені писати дисертації московською мовою. У Львівському університеті було написано за 1944–1960 роки 365 дисертацій. З них 312 (85,5 %) – мовою московською. В 1960 р. в Україні було написано дисертацій українською мовою лише одинадцять; в 1966 р. в Києві написано 25 дисертацій – усі московською мовою444. З 90 дисертацій на історичні теми, поданих до Москви, лише 12 – з України, а з них половину написали москвини445.

Сучасна Московщина пригадала ще один старий спосіб боротися з українською мовою. Петро І наклав 1724 року 1 тисячу рублів штрафу на друкарню Києво-Печерської Лаври за те, що надрукувала „Тріодь“ „противно печатанным в московской типографии“. Міністр П. Валуєв наказав 1876 р. друкувати „без никаких отступлений от российского правописания“ навіть історичні документи, писані стародавньою українською мовою. Український правопис помосковщено 1923 р., вдруге – 1928 р. (затверджений М. Скрипником), втретє – 1934 р. (затверджений А. Хвилею-Мусульбасом), вчетверте – 1945 р. (затверджений П. Тичиною). Та цього, виявляється, замало. Директор школи в Києві Б. Андрущенко пише: „Хоч правопис української мови в основному вже узгоджений з правописом московської мови, однак є ще багато різниць, і вони створюють труднощі учням. Час уже усунути ті різниці. Узгодження правописів матиме великий виховний вплив“446. Уряд УРСР скликає нараду вчителів, мовознавців, письменників тощо, а перед нею газети зчиняють несамовитий галас про „буржуазний націоналізм“, і нарада просить уряд УРСР (не СРСР) вилучити з української мови застарілі літери, правопис, застарілі граматики і словники. Натомість видати „прогресивні“.

Монархічна Московщина дозволяла Україні театральні вистави: „Ой, не ходи, Грицю“, „Сатана в бочці“, „Москаль-чарівник“, але забороняла ставити європейські п’єси українською мовою. Дозволяла танцювати гопака, але забороняла український балет. Дозволяла співати українських народних пісень, але забороняла українську оперу. Дозволяла видавати оповідання з селянського життя М. Вовчка, але забороняла П. Кулішеві переклади українською мовою В. Шекспіра. Одне слово, культивувалося примітивне малоросійство.

Першу московську енциклопедію (81 том) видали в ХХ ст. в Петербурзі німці Брокгауз та Ефрон. В Європі перший азбуковник уклав 75 року по РХ римський науковець Пліній. Англія, Франція, Німеччина мали свої азбуковники вже в XVII ст. Після 1917 р. Московщина видала: 51-томну „Большую Советскую Энциклопедию“ двома виданнями, 10-томну малу (три видання), 38-томну технічну, 38-томну медичну, 12-томну історичну, 10-томну літературну, 10-томну дитячу, 1–2–3–4–5-томні з окремих галузей науки, техніки, мистецтва.

Галичани почали 1930 року друкувати у Львові тритомну енциклопедію „Книга Знання“. Московщина саме провадила в Галичині величезну пропаганду про розквіт української культури в УРСР; тож змушена була дозволити Україні 1932 року створити окреме видавництво і видавати 20-томну „Українську Радянську Енциклопедію“. Українські науковці склали перші три томи. Московщина 1934 року їх ув’язнила, зібрані матеріали забрала, закрила видавництво. Українські емігранти розпочали 1949 року друкувати за кордоном 9-томну „Енциклопедію Українознавства“, надсилали її до іноземних бібліотек, зокрема до університетських, розпочали видавати її англійською мовою. Московщина затривожилася і відновила закрите 30 років тому видавництво Української Радянської Енциклопедії, яке видало з нечуваною в УРСР швидкістю: всі 17 томів за 6 років. В цій „українській“ енциклопедії згадано тисячі москвинів, які не мали жодного стосунку до будь-чого українського. Водночас не згадано тисячі славетних, широко знаних українців. Навіть москвини закинули редакторам УРЕ запопадливе змосковщення і лакузтво“447.

Українські пізні Івани не спромоглися до 1917 року скласти і видати повний словник української мови та словники технічно-наукової термінології. Мали лише словник Б. Грінченка, далеко не повний, та й він з’явився випадково: московський уряд не дозволив спорудити пам’ятника Т. Шевченкові, і зібрані на нього кошти використали на видання словника.

Після 1917-го заходилися поквапно укладати московсько-українські науково-технічні словники. Склали їх за 1920–1930 роки понад 30. Пам’ятаючи українсько-московську війну та селянські повстання, Московщина якийсь час не наважувалася заборонити українцям видавати словники. Лише знищила в 1933 р. ті словники разом з упорядниками, бо словники показували величезне багатство української мови.

Західно-європейські, романські мови утворилися з латинської, а германські – під її великим впливом. Латина не чужа Західній Європі і цілковито природно була там міжнародною і науковою кілька сторіч. Всі європейські університети навчали в XIV–XVIII ст. латинською мовою. Коли ж почали розвиватися європейські національні літературні мови, а науковий та технічний розвиток вимагав нових наукових та технічних термінів, європейці творили їх з латинського (і грецького) мовного багатства. Слов’янські мови майже не мають спільного з латинською і грецькою мовами словництва. Коли виникла потреба в нових наукових та технічних словах, слов’яни мали творити їх з латинської (і грецької), або з власного мовного запасу. Який спосіб застосувати – залежало від багатства чи бідності рідної мови. Давні слов’янські народи творили свої мови тисячоліттями, їхніх мовних скарбів вистачало для творення нових термінів і понять. Так чинили чехи та українці. У чехів спрацювала ще й відраза до всього німецького.

Нерозвиненою московською мовою не могла ні розмовляти, ні писати провідна верства аж до О. Пушкіна, тобто до ХІХ століття, адже її лексику, граматичні форми, творить увесь народ, а еліта впорядковує, вдосконалює народну, виправляючи літературну мову. „Аж до ХХ ст. простолюд й інтелігенція були дві, чужі кровно і духовно, верстви“,– визнає письменник О. Грібоєдов (він польського походження. Справжнє прізвище – Грзібовскі). Інший змосковщений іноземець О. Гругенберг пише: „Нема чого себе дурити: є дві Московщини. Одна інтелігентська, а друга – дуже далека від неї духовно і мовно – мужицька“. Те саме твердив Ф. Достоєвський.

Провідна верства московської нації говорила і писала спершу мовою, що принесли їй українські цивілізатори. Від XVIII ст. почали накидати їй німецьку прибалтійські німці, що відтоді запанували в усьому світі Московщини. Після війни з Наполеоном вже самі москвини французили свою мову. Так мова московської провідної верстви цілковито відірвалася від народної. М. Ломоносов спробував очистити московську мову від чужоземних слів, але не знайшов у московській народній мові матеріалу замінити їх. Московська мова навіть не позбулася цілковито непотрібного їй німецького суфіксу „ІР“ (аккомпанИРовать, эксплуатИРовать), переписувала собі здвоєні букви чужомовних слів, хоч так не вимовляла їх448. Московська наукова й технічна лексика має 99 % слів та виразів німецьких, французьких, українських навіть не змосковщених бодай формою, як отой хвостик „ір“.

Без перебільшення українська мова є однією з найбагатших у світі, зокрема й серед слов’янських. Наші академіки-словникарі не мали жодної потреби запозичувати в чужинців і складали науково-технічні словники з мовних скарбів українського народу. Українське наукове і технічне назовництво є найбільш слов’янське з-поміж слов’янських, крім чеського.

Українська Академія Наук до її погрому Московщиною 1933 року видала 35 українських словників з окремих галузей науки і техніки. Укладали і видавали їх за неймовірно тяжких обставин, під цівкою московського нагана. Але пізніше, як уже мовилося, Московщина знищила і словники, і їх авторів. В історії людства не знайти прикладу такої розправи з академіками-словникарями.

Після 1917 року Московщина видала понад 300 великих московських словників і кількасот менших, загальним накладом кілька десятків мільйонів примірників: 17-томний (27 тисяч сторінок) „Словарь современного русского языка“, перевидала (2700 сторінок) словник московської мови В. Даля, 4-томний (понад 4 тисячі сторінок) етимологічний, 4-томний (3 тисячі сторінок) словник мови О. Пушкіна, кілька десятків правописних, говіркових, історичних. Шкільні словники (московські) видаються стотисячними накладами кількакратно. Іноземно-московських видань понад 400 – загальних, технічних, наукових. Лише бібліографія цих технічних словників склала книжку на 419 сторінок449. Англійсько-московських – понад 70, з’явилися московські словники навіть африканських та азійських народів. А понищивши 1933 р. українські словники, Московщина більше не дозволяла 15 років видати ЖОДНОГО, навіть змосковщеного.

Після Другої світової Московщина змушена була дозволяти Києву видавати українські словники. Нарешті 1948 року видали їх більше десятка нечувано великим (як на україномовні видання) накладом: від трьох до п’ятдесяти тисяч примірників, а „Орфографічний“ М. Стефанцева навіть 250 тисяч. Звідки така московська щедрість? Бо в цьому словнику читаємо, починаючи з обкладинки (московське „орфографічний“ замість українського „правописний“), на кожній сторінці такі „українські“ слова, як етаж, керосин, лапша, бечівка, дерзкий, резина, бравий, бариш, лишній, лопнути, свекла і тисячі подібних.

Нарешті почали в 1953 р. видавати (закінчили аж 1963 р.) найбільший, 6-томний (121700 слів, 3490 сторінок) українсько-московський (Московщина видала 17-томний, 27 тисяч сторінок, „Словарь русского языка“). У передмові читаємо крім поклонів Сталінові й таке: „Словник Б. Грінченка надто застарів і побудований на хибних методологічних засадах, а всі пореволюційні словники виявилися націоналістичними. Їх справжнім завданням було... якнайбільше віддалити українську мову від російської. Звідси різні вигадки, архаїзми, діалектизми, що заповняли всі ті словники... Вказівка тов. Сталіна зобов’язує вносити до словника нові слова... Редактори виходили з основоположних вказівок Й. В. Сталіна... і цей словник відбиватиме зв’язок українського і російського народів“. Словник настільки змосковщили, що навіть залякані редактори україномовних журналів наважилися писати: „Той, виданий 1948 року у Москві, „Російсько-український словник“ величають на Україні „російсько-російським“. А про той горопашний „зелений“ сказано стільки прикрого, як ні про жодний інший450. На обкладинці „Українсько-російського словника“ зазначено, що головним редактором є І. Кириченко. А на останній сторінці надруковані прізвища справжніх редакторів, „очей и ух государевых“ – Н. І. Шарапова, Н. С. Васильєва, Л. В. Лукашкіна. На тих справжніх авторів натякає один з „редакторів“ того словника М. Рильський: „Деякі редактори викреслюють з авторських рукописів слова, яких не знаходять у „зеленому“ словнику. З таких слів вони складають свої словники заборонених слів“.

Всі видавництва в УРСР – державні, уряд дає їм гроші, але й вимагає прибутків. Складаючи річний звіт, книгарні подають, скільки і яких книжок продали, а скільки і які лежать не продані. Відповідно до тих звітів видавництва планують подальші видання. Книгар-москвин, одержавши від видавництва українські книжки, ставить на полиці 10–15 примірників, а решту ховає. Продавши ті 10–15, книгар каже покупцям, що всі випродані. Сховані у сирому льоху гниють, їх відсилають переробляти на папір. Головна книжкова база Донеччини постачає книжки на всю Донеччину. На тій базі нема творів: М. Вовчка, П. Мирного, І. Нечуя-Левицького, Л. Українки та інших старих і нових українських письменників. Але всі полиці вгинаються від творів московських письменників“451. „Облкниготорг Донецької області замовив „Вибрані твори“ А. Кримського аж ... 35 примірників. На складі немає жодного примірника ні старих, ні нових українських класиків. Харківська область має 1600 шкільних та 2 тисячі громадських бібліотек. А Харківський облкниготорг замовив 250–300 примірників творів І. Франка, П. Мирного, О. Гончара, О. Довженка452. Він же замовив книжок у видавництві „Радянський письменник“ на 34 тисячі рублів, а у видавництві „Советский писатель“ – на 214 тисяч рублів. У видавництві „Держлітвидав“ замовив на 50 тисяч рублів, а в „Гослитиздат“ – на 250 тисяч“453.

З 38 журналів, що їх передплату оголошує „Союздрук УРСР“, немає жодного українською мовою. У Харківській області (разом з Харковом) продається 200 примірників „Літературної України“. У всій Донецькій – 60 примірників, у всій Волинській – десять. А редакція одержує тисячі листів з обуренням на брак її у книгарнях та кіосках454. Редакція дослідила причини і виявила, що саботують замовлення обласні книготорги, книгарні і навіть продавці газет. Імперський уряд наказує з Москви видавництвам в УРСР постійно ЗМЕНШУВАТИ щороку наклад україномовних газет, журналів, книжок, а надто тих, на які попит ЗБІЛЬШУЄТЬСЯ. Навіть україномовні часописи наважуються про це писати455.

2727269073387332.html
2727307179588070.html
2727379269536039.html
2727477637227562.html
2727646466891364.html